Їжак, бо знаєте, Їжак і Їжиха однаковісінькі на подобу.
— А це як може бути? — скрикнув Заяць. — Біжім ще раз, назад до першої мети!
І не передихнувши добре, він вихром полетів горі нивою, положивши вуха на хребет. Їжиха лишилася спокійнісенько на своїм місці. А коли Заяць добіг на другий кінець ниви, то там Їжак крикнув йому назустріч:
— Я вже тут!
Розлютився Заяць. Що за диво! Щоби такий корсоногий[1] Їжак мене перегнав! І не тямлячи себе з досади, крикнув:
— Ще раз біжім! До нижньої мети!
— Про мене, Семене, — мовив їжак, — біжім хоч десять раз, мені байдуже.
Побіг Заяць, а внизу знов чує:
— Я вже тут!
Біжить ще раз догори — знов те саме. Так він бідолаха бігав, бігав сімдесят і три рази там і назад, а Їжак завсігди був „уже тут.“ Чи Заяць добіжить до горішньої мети, чи до долішньої, все чує одно: „Я вже тут.“ А сімдесят четвертий раз уже Заяць не добіг до мети. Саме на середині ниви впав на землю, кров бухнула йому з горла й він сконав на місці. А Їжак узяв виграний заклад, дуката і кварту горілки, гукнув на свою жінку з борозди й обоє пішли радісно додому й живуть ще й досі, коли не померли.
Зайця поховали, а весь його рід зарікся від того часу не бігати з їжаками об заклад, так що ми, дітоньки, вже того ніколи не побачимо.
- ↑ Корси — кривулі при санях; корсоногий — з покривленими ногами (Ів. Фр).
