того не може дарувати, власне для того, бо з Божого допусту ноги в нього криві.
— Ти, певно, думаєш, — мовить Їжак до Зайця, — що ти своїми довгими лабами більше докажеш?
— І певно, — відповів Заяць.
— Можемо зробити пробу, — мовить Їжак. — Ану побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не перегоню.
— Це вже сміх людям сказати! Ти своїми кривульками перебіжиш мене? — сміявся Заяць. — Ну, про мене, зробимо пробу, коли тебе така охота зносить. О що заклад?
— Дуката і пляшку горілки, — мовить Їжак.
— Приймаю, — відмовляє Заяць. — Давай руку! А тепер біжім!
— Ну, ну, ну, так нагло не маємо чого квапитися, — відповів Їжак. — Я ще зовсім натще серця! Мушу наперед піти додому, трошки поснідати, а за півгодини верну на оце місце.
Заяць не мав нічого проти того, бо й йому хотілося перед тим похрупати трохи свіжої капусти. А Їжак тим часом поплентався додому.
— Чекай ти, Зайчику, — думав він по дорозі. — Ти надієшся на свої довгі ноги, але я тобі таки заграю не тої. Правда є, що ти панич великий, але у голові в тебе розуму небагато. Заплатиш, небоже, заклад, аж буде куритися.
Приходить їжак додому і мовить до своєї жінки:
— Жінко, вбирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
— А чого мені в поле? — питає Їжиха.
— Знаєш, я з Зайцем об заклад побився. Маємо оба бігати на перегони, а хто програє, платить дуката і пляшку горілки.
