чоловік на Дрозда. „От каторжна[1] пташина! думає собі. — І чого вона прив'язалася!“
Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й дзьобає собі.
„Чекай же ти“, — думає чоловік, та несподівано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю і вся вода з неї вилилася та потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поїхав додому.
Сидить Дрозд на дереві та й в'є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.
— Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
— Вивів.
— Нагодував ти мене?
— Нагодував.
— Напоїв ти мене?
— Напоїв.
— Ну, а тепер посміши мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.
— Не їж, Лисику, я тебе посмішу.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі й каже:
— Ходи зо мною!
Вийшли з лісу знов на польову доріжку, Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той сам чоловік, що вперед їхав з водою: сам сидить на перед і, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й дзьобає.
— Ой, тату, — каже хлопець, — на вас птах сидить! Не воруштеся, я його заб'ю.
- ↑ Погана, лиха (Ів. Фр.).
