Розповів їй чоловік усе, що з ним було і з якої пригоди вирятувала його Лисичка та яку він їй обіцяв заплату.
— Богу дякувати, що ти живий і здоров, — мовить жінка. — А щоб Лисиці давати курей, на це я ніколи не пристану. Ліпше ти всади в мішок наших двох Песиків, Лиска та Рябка, та й дай Лисиці.
Подумав-подумав чоловік та й послухав жінки. Всадив Песиків до мішка, виніс за ворота та й мовить:
— На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв'язуй близько села, щоб не розлетілися!
Взяла Лисичка мішок, несе-несе, двигає-двигає, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:
— Дай загляну, лишень, скільки там тих курей у мішку?
Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як не вискочать Лиско і Рябко та за Лисицею. Лисиця втікати що духу, ледве-не-ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переполоху, почала сама з собою розмовляти:
— Ви, мої оченьки, що ви робили, коли за мною ті погані Собаки гнали?
— Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.
— А ви, мої ноженьки, що робили?
— Ми бігли з усеї сили, щоби тебе Собаки не могли догонити.
— А ви, мої вушенька, що робили?
— Ми уважно надслухували, чи не наближаються твої вороги.
