на старшого від себе, а тоді що буде? От і тепер я міг би тобі зараз за кару зробити смерть, але вибачаю тобі, бо ти з дурноти це зробив, а не зі злої волі. Йди ж тепер і пильнуйся на другий раз!
І Лев пішов похнюпившись та підібравши хвіст, немов би хто вилляв на нього бочку зимної-презимної води. Чи близько, чи далеко, здибає в лісі Вовчика-братіка.
— Здорові були, найясніший царю! — каже Вовк і кланяється низенько.
— Ет, іди, не смійся з мене! — каже сумно Лев. — Який я тобі цар?
— Як то ні? — скрикнув Вовк. — Хто ж би смів інакше казати?
— Мовчи, братіку — шептом говорить до нього Лев. — Тут недалеко є правдивий цар. Як почує, біда буде і тобі й мені.
— Правдивий цар? — дивувався Вовк. — Що за диво? Який же тут є правдивий цар крім тебе?
— Є, є! — з перестрахом шептав Лев. — Я сам його бачив. Там такий страшний! А що за сила! Навіть тих звірів ловить, що в повітрі літають. Богу дякую, що мене живого пустив.
— Ну, що ти говориш! — дивувався Вовк. — Диво дивне! Знаю цей ліс не від нині, але ніяк не придумаю, хто би це міг бути. Як же виглядає той новий цар?
— Одне слово — страшний! — говорив Лев. — Вуха оттакі, голова як коновка, а на задній нозі царська печать.
— Ніяк не вгадаю, хто це може бути? — клопотався Вовк. — Знаєш що, ходи, покажи мені його!
