киті“, являється осередком повісти і громадить довкола себе всі інші оповідання, цебто власне оповідання про суд лева, про триразове кликання лиса, про його засудження, про хитрощі, якими він викрутився від смерти, і про поєдинок лиса з вовком, хоч і находиться в старо-французькій поемі, являється там тільки одною галуззю в ряді інших, а не осередком цілости.
Із французької мови переробив цю повість на старонімецьку мову коло р. 1170 альзатський рицар Генріх Ґліхезер. Він дуже вкорочував французькі оповідання, декуди додав дещо нового, але також не вмів зробити з розрізнених пригод одної цілости.
Доволі вдачною пробою скомпоновання такої цілости треба вважати італійську перерібку одної части французької поеми, а то власне тої части, де розказано про суд лева над лисом. Італійська переробка має назву „Райнальдо“; вона дуже коротка супроти французької поеми й не здобула собі ширшого впливу.
Аж нідерландському поетові Віллемові, що коло 1250 р. переробив повість про лисові пригоди на нідерландську (долішньо-німецьку) мову, удалося це діло. Оповідання про суд лева він зробив тою основою, довкола якої громадяться інші оповідання, як хрусталі довкола спільного ядра. Віллемова поема була коло 1280 року перекладена на латинські вірші й пізніше перероблювана на прозу (по-нідерляндськи друковано в 1479 і 1485, по-німецьки друков. 1489, по-бельгійськи друков. 1564). Старонімецьку прозову переробку, де лис називається „Reineke“, переклав у р. 1794 великий німецький поет Ґете на німецькі гексаметри,
