відання першої книги, див. Бенфей т. II, стор. 73, Фрітце стор. 96.
18. Ворони і Сови — це переповідка, хоч і значно вкорочена, цілої третьої книги індійської Панчатантри, що дає поняття про те, як посплітані були казки в Індії і підладжені для морального навчання; див. у Бенфея том II. стор. 213, у Фрітце стор. 233 і далі.
19. Як звірі правувалися з людьми — це вільний переповід одної частини перської книги „Тугфат іквам уссафа“, яку переклав французький учений Ґарсен де Тассі пз. Les animaux en discussion avec l'homme (Звірі в суперечці з людьми) і помістив у своїй книзі „Allègories, récits poetiques et chants populaires, traduits de l'arabe, du persan, de l'hindoustani et du turc par Garcin M. de Tassy. Paris 1876, стор. 73 до 188. Закінчення оцеї книжки, де Соломон показує звірям і людям їх спільних ворогів, найдрібніші, мікроскопійні організми, це, очевидно, мій концепт.
20. Байка про байку — а властиво кінцева казочка про Синицю, що хотіла спалити море, взята також із Панчатантри, де вона стоїть як дванадцяте оповідання першої книги, у Бенфея том II, стор. 87, у Фрітце стор. 114.
Оці казки, з виємком 19-тої, друкувалися спершу в „Дзвінку“, а потім 1899 року вийшли окремою книжечкою, яка давно вже розійшлася. В оцьому новому виданню я не змінював тексту казок, хіба декуди підправив та вигладив мову й доробив казку „Як звірі правувалися з людьми“. Може ця казка своїм змістом і тоном вибігає поза круг розуміння малих дітей,
