Буркнув Лис крізь сон гнівливо
Та протерши очі живо,
Коло ліжка Малпу вздрів.
„Фрузю, ти це,“ — скрикнув втішно,
З ліжка схопився поспішно.
„З чим же Бог тебе привів?“
Фрузя каже: — „Ах Микито,
Що колись було прожито,
В мене з тямки не зійде!
Бо жіноче серце любить
Вічно того, хто нас губить,
Навіть вдячности не жде.
„Так тобою я турбуюсь,
І за тебе все піклуюсь,
Хоч про це ніхто не зна.
Але нині бійка люта
Привела мене аж тута.
Мучить мисль мене страшна!..
„Ой, Микито, Вовк могучий,
А хоч хитрий ти та рвучий
І проворний на язик,
То все ж легко бути може,
Що пропадеш ти, небоже.
Жартувати Вовк не звик!
„Тим стурбована я дуже,
І прийшла сюди, мій друже,
Щоб тобі допомогти.
Знаєш, де прийде до звади,
Добра й баба до поради.
Слухай моїх рад і ти!“
Лис сміється. — „Фрузю люба,
В тебе ні одного зуба
