Наїсися, ще й додому
Купу занесеш старому!“
Так брехав їй хитро Лис.
„Ну, а це вже вам не тайно,
Що Вовчиця, як звичайно,
Страх голодная була.
Як про рибу й раки вчула,
Зараз у відро стрибнула
Та й з ним шусть! Униз пішла.
„Вниз пішло відро Вовчиці,
Вверх пішло зо дна криниці
Те відро, де Лис сидів.
„Ну, тітусю, будь здорова!
Я спішу до Магерова[1]!“
Крикнув Лис, як вверх летів.
„Славну ти вдала драбину,
Я йду вгору, ти вдолину;
Так то в світі все ведесь.
Риб там не знайдеш, небого,
Та подумать можна довго,
Як дістаться вгору днесь!“
„Вчула жінка річ лайдацьку[2]!
Страх такий напав бідачку,
Що аж сперли в бік кольки.
Втім з відром у воду впала, —
Та завила, застогнала,
Аж піднеслися бульки.
Вчули люди крик Вовчиці,
Позбігались до криниці;
