„При цямрованій криниці
Висіли два відра з криці
На валу на ланцюзі.
Лис води хотів напиться —
Скік в відро, щоб вниз спуститься,
Друге ж звисло на версі.
„Ну, п'є воду і смакує,
І нараз собі міркує:
„Боже, що ж це я вчинив?
Вниз я з'їхав, але вгору
Хто ж мене підтягне в пору?“
Бідний з жаху аж завив.
„Треба ж тій біді лучиться[1],
Щоб той плач його Вовчиця
Вчула, йдучи бережком.
До криниці зазирає…
„Лисе, а там що?“ — питає
Своїм ніжним голоском.
„Лис мій сквапно[2] забалакав:
„Ах, тітусю, риби, раків
В тій криниці осьде гук[3].
Півгодини тут лапаю[4],
Піввідра вже ось їх маю,
Та й наївсь неначе стрюк!
„Жаль, що стільки їх ся лишить[5]!
Влізь в відро, що тамки висить,
Та й до мене їдь униз!
