Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/176

Цю сторінку схвалено


„Лисе — каже — щось щипає!“
„Цить, то риба так хапає“.
А то хвіст хапав мороз.
„Лисе, може вже тягнути?“
„Е, ще мало мусить бути,
Ще потримай, поки мож!“

„Лисе, тисне щось і мика!“
„Цить, це щука там велика.
То така немов Баран!“
А то хвіст обмерз вже кріпко.
„Лисе, тягну!“ — „Ні, ще дрібку!
Бач, хапається шаран[1]!“

„Далі вже терпцю не стало,
Шарпнула вона лиш мало —
Не пускає. „Ой, тягни, —
Каже Лис, — тут риб так много!
Витягай же їх, небого,
Щоб не розтеклись вони!“

„Шарпнула ще раз Вовчиця, —
Ні, хвіст у льоду держиться!
Тягне міцно — ані руш.
„Тітко — Лис рік, — дякуй Богу!
Ось з села нам на підмогу
Люди йдуть, зо двадцять душ!“

„Як Вовчиця теє вчула,
Зо страху себе забула —
Як завиє!.. Боже мій!
Люди люті гульк надбігли,
Як її примерзлу вздріли,
Хап за палички як стій.

  1. Шаран — короп.