Лис. — „Та дай же ж і мені“ —
Просить жінка. — „Що вам, тітко,
Риби хочеться? Глядіть ко,
Тут в ставку їх тьма на дні!“
„Е, в ставку! Чи я не знаю?
Що ж, коли їх не спіймаю!“
„Тіточко, я вас навчу!
Я ж їх ловлю всяку днину;
Де лиш сіть свою закину,
Десятками їх тащу!“
„Що за сіть?“ — пита Вовчиця.
„Цього зараз мож[1] навчиться.
Ось зо мною лиш ходи!“
Сніг був, вітер на болонню[2]
Став замерз, одну лиш тоню
Хтось протяв серед води.
„От сюди то припровадив
Лис Вовчицю й так їй радив:
„Тітко, гляньте, що тут їх!
Лиш у воду хвіст запхайте,
Подержіть та й витягайте.
Риб спіймете повен міх“.
„І так щирим він чинився,
Так Вовчиці піддобрився,
Що повірила вона:
Поквапно[3] на лід присіла,
В ополонку хвіст встромила,
Та й держить, держить — дурна!
