Цю сторінку схвалено
От Неситий повіда:
„Йди, Микито, в цю хатину,
Може нас приймуть в гостину,
Бо тяжка нам тут біда“.
„Йду я, входжу — серед хати
Малпа наче чорт лапатий,
Вколо неї діточки,
Та такі вам обридливі!
Чортенята всі правдиві,
Що аж страшно, бідочки.
„Визвірились всі на мене,
Аж пробігло щось студене[1]
Попід шкіру — тьфу, пропадь!
Очі всі повитріщали,
Зуби так понаставляли, —
Думалось: от-от з'їдять.
„А Малпиця, та прочвара[2],
Підступа мов чорна хмара:
„Що вам треба? Хто ви є?“
Ну, я їй давай брехати:
„Я прийшов, щоб вам віддати
Ушановання своє.
„Із далекого Підгір'я
Богомільний, чесний звір я,
І, мабуть, свояк ваш єсть.
З прощі йду, та чувши масу
Про красу і мудрість вашу,
Я прийшов віддать вам честь“.
