Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/153

Цю сторінку схвалено


Так то куряча рідня вся
Верещить, аж порівнявся
Старий Півень із містком;
Втім, мов блискавка, з укриття
Як не скочить Лис Микита,
Та й хахап його мельком!

„Га, ти тут мені, драбуго“ —
Скрикнув Лис і вхопив туго,
І головку враз відгриз.
Півень лиш крильцями стріпав,
І лапками довго сіпав:
З трупом в яму скочив Лис.

„Бійся Бога, мій синашу,
Заварив нову ти кашу!
Чи зовсім ти з глузду збився?
Півень цей — велика сила,
Мав протекцію в Бурмила,
Львиці навіть полюбився“.

Так Бабай остерігає,
Та Микита вже не дбає.
Півня радісно скубе.
„Ти начхай на це, мосьпане!
Глянь лиш, що тут за снідання!
Пишно погощу тебе!

„А на Півня цього, стрику,
Здавна злість я мав велику,
В серці й досі ще кипить:
Не за позов, не за шкоду,
Але за одну пригоду,
Про яку й згадати стид.

„Раз голодний, що аж плачу,
Йду я попід сад і бачу: