Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/143

Цю сторінку схвалено


„Нею треба нам крутити,
Ум мов бритву нагострити,
Все обдумать в один миг,
Іншим сіті наставляти,
Але добре пильнувати,
Щоб самим не впасти в них!

»Цар ось гро̀зить нам війною.
Хоч то я не маю бою[1]
Перед військом тим його,
Та все ліпше в самій речі
Зразу злому запобічи[2],
Ніж чекать Бог зна чого.

„А на те вже я, небого,
Чую в собі сили много!
До таких я штук привик.
А подумати, як цупко
Я почну брехати, любко,
Аж свербить мені язик!“

Ще раз цілувались в лиця,
І потішилась Лисиця;
Але брами всі замкнуть
Наказав Микита, й жваво
Стежечками вліво вправо
Почвалав з Бабаєм в путь.

Гріє сонце, небо чисте,
Ліс шумить, тріпочесь листя,
Цвіти пахнуть — просто рай!
Лис любуєсь красотою
Та прибитий гризотою
Сумно штильгає[3] Бабай.

  1. Бою — страху.
  2. Запобічи — запобігти.
  3. Штильгає — шку-тильгає, плентається.