Військо кличе, радить раду,
Будуть тутки за три дні!“
„Тільки всього? — каже Лис. —
Як лиш тільки, не журись,
Друже мій, старий Бабаю!
Тим погрозам ти не вір!
Я з тобою в царський двір
Ще сьогодні почвалаю.
„Вже я вибрешусь, будь певний!
Та тепер, мій любий кревний,
Прошу в хату! Вже пора
Підвечіркувать. Аж в лапах
В'єсь мені печений запах,
Що зготовила стара!“
Ось війшли, сидять, гостяться…
Лисинята стали граться.
„Бачиш, стрику, — Лис сказав, —
Мінка ловить вже курчата,
Міцько ж, бестійка[1] завзята,
Вчора утку сполював“!
„Справді, маєш чим гордиться! —
Рік Бабай. — Та й не дивниця:
В батька й діти удались!“
„Так то, так! Талант — не згірше,
Та виховання ще більше
Тут значить!“ — відмовив Лис.
„Ну, та час нам в путь спішиться!“
„Що? — аж скрикнула Лисиця, —
Ти, Микито, знов кудись?
- ↑ Бестійка — тваринка.
