„Тут я виступлю вже сміло,
Бо як справді малось діло,
Це ніхто не буде знать.
Ну, прощай же! Дасть Бог, може,
Я й тобі віддячусь тоже,
То не будеш жалувать!“
„Прощавай!“ — сказав Микита.
А як Цап пішов, то скрита
Вилилась словами злість:
„Оцей дурень квадратовий[1]
Він — секретар гоноровий!
Ух, аж б'є на мене млість[2].
„Що за ряд! Яка держава!
Дурням в ній гонори й слава.
Бідний, слабший хижих лап
Не уйде! А членом суду,
Що мене судив на згубу,
Чи ж не був цей глупий Цап?
„Але я помстивсь на тобі!
Будеш жив, чи ляжеш в гробі,
Вже не змиється цей хляп[3],
Що прилип на твоїй пиці;
Стане притчею в язиціх
Слово те: дурний як Цап!“
За той час Базьо поспішно
В царський двір прибіг і втішно
Перед троном гордо став:
„Лис Микита із дороги
