Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/117

На таке не нарікать?
А тепер іще в додатку
Зрадник Лис цареві-батьку
Кинувся на нас брехать!

„Ні вже, ні, я не потішусь,
Ще поплачу та й повішусь!“ —
Так Неситий гомонів.
Спав Бурмило вже й Мурлика,
То Неситий з горя, з лиха
Всі три саламахи ззів.

 

ПІСНЯ ВОСЬМА

 

Вранці рано по сніданню
В подорожньому убранню
Лис царю вклонивсь до ніг.
„Царю, будь мій рідний тато.
Поблагослови завзято,
Щоб на прощу^[1] йти я міг.“

Лев сказав: „То шкода, сину,
Що так швидко йдеш в чужину!“
„Царю, — скрикнув Лис, — ох цить!
Серце в мене краєсь тоже!
Та що вдіємо! Що Боже,
Богу треба відплатить!“

Лев сказав: „Так, так, мій друже!
Радує мене це дуже,
Що такий побожний ти,
Рад би я тобі й від себе
Для мандрівної потреби
Хоч чим будь допомогти.“

1. На прощу — на богомілля.