Цю сторінку схвалено
Для Овець усіх заблисне“.
Пане, серце туга тисне
Запитать тебе сейчас[1]:
Маєш ти показ той віщий,
Можеш ти, мій найлюбіший,
Проковтнуть мене нараз[2]?“
„Ну, плети собі мій любий, —
Думав я, — коб[3] тільки в зуби
Я дістав тебе, не бійсь!
Будеш знать, як я ковтаю!“
Та й до нього промовляю:
„Синку любий, заспокійсь!
„Віщий сон сьогодні мав я,
І на тебе вже чекав я,
Проковтну тебе, як стій!“
„Ну, — Баран рік — Богу слава,
Та й тобі, судьбо[4] ласкава!
От тепер в душі спокій.
„Пане любий, стійте ж тутка!
Я на горбик вийду хутко,
Розбіжусь і просто в рот
Кинусь вам, а ви ковтайте,
І, ковтаючи, згадайте:
Так вмирає патріот!“
„Треба ж дурня, щоб згодиться!
Мій Баран як розбіжиться,
Та й рогами в лоб мене
