Цю сторінку схвалено
Поросятка — штук зо сім.
„Гей, Свине, моя голубко,
Вилізай з болота цупко,
Хай я свинок твоїх ззім!“
„Добре, їж, коли охота, —
Відрекла Свиня з болота, —
Тільки, бач, один тут гріх
З тих гріхів, що непокриті:
Поросята, бач, немиті,
Як же ж будеш їсти їх?“
„Справді, клопіт! Що робити?“
„Слухай, — каже, — мій Неситий,
Ось тут річка і млинок,
То ходи тихенько з нами,
Стань собі понижче тами[1],
Там обмию я діток.
„Похрищу, обмию з бруду.
І одно за другим буду
Прямо в рот тобі давать“
„Ну, — подумав я, — це можна.
Чесна, бач, Свиня й побожна.
Свинки чей[2] не полетять“.
„Я під тамою, мов в ямі,
А Свиня з дітьми на тамі,
Хрюка, плюска, муркотить.
„Ну, — міркую, — річ побожна,
То й перебивать не можна:
Се вона дітей христить”.
