Юра витріщив очі. Він чув не раз подібні слова з уст пан-отця, але тоді вони не робили на нього ніякого вражіння; він не розумів, а властиво не приймав їх до своєї душі, бо не відчував їх душею. Та тепер в устах оцього простого шинкаря Мошка Галапаса вони вразили його як щось нечуване й зовсім нове. Він почав вдумуватися в них і зараз почув, як його біль притупив своє вістря і його жалощі стратили своє жало. А Мошко говорив іще довго, все тим самим тоном, беручи приклади із письма святого і з власного життя. Юра випив кілька чарок горілки і сидів у корчмі до вечора. А вечером, коли вже смеркалося, Мошко запросив його до вечері, велів постелити йому в ванькирику й лягати спати. Юра опирався, — він, відколи жив, не ночував ніколи в корчмі, — та подумавши, що тепер йому треба би знов вертати до своєї пустки й ночувати там самому, переміг себе й заночував у Мошка.
Тиждень потім, у саму неділю, при війті, присяжнім і громадськім писарі Юра зробив з Мошком такий контракт. Мошко обіцявся годувати Юру до самої смерти, шанувати його, як свояка, і по смерти похоронити його, як слід, по-християнськи, а Юра за те записав йому по смерті, свою хату й свої три прути поля. Юра, Шикманюк став, як кажуть гуцули, Мошковим годованцем.
Угода з Мошком була така, що Юра мав жити в своїй хаті, робити, що йому схочеться або й не робити нічого, а Мошко мав давати йому все удержання,
