Коли Хмельницький, засуджений гетьманом Потоцьким, утік із в'язниці і прямував на Січ, трапилося, що одного вечора проїздив попри великий ліс. Боячись попастися потемки в руки гетьманській погоні, він завернув конем у ліс, думаючи переночувати денебудь під дубом.
Доки була стежка вигідна, він їхав на коні. Та далі пішла гущавина, сумерки хапали за очі, і пан чигиринський сотник мусив злізти з коня, взяти його за поводи й вести далі, ногами мацаючи стежку під собою.
Коли по його думці вже був досить далеко від краю лісу, серед непролазної гущавини, почав озиратися, деби знайти місце відповідне для нічлігу. Роздивляючись пильно довкола, він побачив, як не дуже далеко від нього блиснуло світло.
— Що це таке? — подумав Хмельницький. — Погоня? Та ні, чого б погоні затісуватись у таку непролазну гущавину? Лісові сторожі? Алеж тут їм нічого
