— Руку зламали! Що за нещастя! Ходіть я вас порятую, добре, що тут недалеко до мене, тут вас оглянемо, оббандажуємо і додому відвеземо.
— Ні, ні, ні, не хочу до вас, — закричав лікар. — Я сам на своїм поїду, правою рукою! Тільки поможіть осідлати й підсадіть! Поїду, поїду, то недалеко! Ох, ох, ох!
Пан Зефирин, злобно всміхаючись, осідлав коня, кинувши геть на бік ту тернову гілку, котру перед тим вложив був під сідло. Стогнучи та кленучи ввесь світ і себе, поїхав Фледермавс додому. Зламана рука безвладно висіла при його боці, причиняючи йому страшні болі.
А пані Целина того таки дня видужала, і так то вже любить пана Зефирина! Правда, з ірриґації нічого не вийшло, машину як розібрано, так і не складено, а головні частини двірський коваль виробив на підкови, тільки рура від помпи досі гніє на підвір'ю, заржавіла та до половини погрузла в болоті. Проте, пан Зефирин має славу поступового й раціонального господаря, а на першім засіданню комісії для піднесення краєвого рільництва великий оплеск здобув собі „глибоко обдуманою і блискучою“, — як писали газети, — промовою про культурну місію двору серед громади.
(80-ті роки)
