Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/407

Цю сторінку схвалено

ще з'англійська виголене обличчя, встромив свої сірі, в товщу потопаючі очі в машину, далі підвів руку, і вказуючи нею на ту ж машину, по хвилевій роздумі заговорив густим басом, по своєму звичаю зачинаючи від середини думки:

— А затим, мої панство, най живе культура!

З ефектовної павзи, котру треба було зробити після цього оклику, пан маршалок скористав в той спосіб, що духом вихилив свою чарку вишняку й порожню підставив Теофанові, щоб наповнив її наново. Гості, знаючи ораторську вдачу пана маршалка, мовчали, — деякі попригубляли й свої чарки. А пан маршалок, голосно цмокнувши язиком і обтерши вуста серветою, раптом зачав зовсім іншим тоном і в іншому, скорішому темпі, немов силою пари викидаючи слова з свого нутра:

— Як із гирла цієї машини за хвилю поллється багата струя води, орошуючи та запліднюючи оці луги, так нехай ураз із цією водою розливається чимраз ширше, чимраз могутніше благодатний вплив культури і західньо-европейського поступу по нашім благословеннім Поділлю! Тут поле широке, світ одвертий, як сказав поет. У тій нашій рідній подільській землі лежать величезні скарби і ждуть тільки вмілої руки, котра б зуміла покористуватись ними. Земля плодовита, небо лагідне, води рибні, люд тихий і до праці навиклий, — оце, мої панство, що так скажу, ресурси, природні джерела багатства, це той підклад, та підстава, та підвалина, на котрій може і мусить здвигнутись пишна будова культури й поступу. А тут, мої панство, ми маємо між собою одного з піонерів і чільних представників того благодатного зма-