галися по наставлених на столі наїдках і напитках, і певно не один з них подумав собі: „Біс би брав твою ґустовність, коли нам з неї мабуть і кістки обглодати не лишиться!“
Між тим усі гості цього новомодного свята вже зібралися. Панство повисідало з повозів і цікаво оглядало машину, дами пхали та штуркали своїми парасольками об її залізні боки. Селяни великою купою стали обіч, скоса поглядаючи то на машину, то на шатро, з котрого неслися приємні запахи холодного печива та брязкіт переставлюваного скла. Дітвора, уставлена осібною купою, цікаво витріщала очі на панські убори, то на заставлений у шатрі стіл; деякі в середині купи штовхались, шушушукали та стиха сміялись, але зараз же й утихали, коли вчитель грозив їм кулаком. Панотець надів епітрахіль; паламар приготовив столик для відправи молебня й набрав води з потока для освячення. Почався молебень і освячення води. Співала дітвора під управою вчителя. З релігійним благословенством окроплено машину, і керат, і всіх присутніх святою водою.
— Нехай же той чужоземець, що нині перший раз загостив на наше поле, станеться нашим добрим другом і вірним помічником, нехай причиниться при Божій помочі до умноження плодів земних і слави Божої! Господи, благослови! — цими словами закінчив свою промову панотець, знімаючи з себе епітрахіль.
— Дай Боже, дай Боже! — скрикнув пан Зефирин, а за ним і всі гості підхопили хором:
— Дай Боже!
Серед сутолоки пан Зефирин підступив до панотця, з подякою стиснув йому руку і втиснув в ту руку завинутого в папірець дуката —
