Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/37

Цю сторінку схвалено

— Чи може діткнуло її те жовтаве світло, що паде косим стовпом з нетрів пітьми?

— Ні, то підлога бренить. То в тім світлі грає рій золотих мушок і видає тихий, ледве чутний, але безмірно любий звук з невиданих діямантових крилецЬ: нь-нь-нь, нь-нь-нь!

Звук той наближається, стає сильніший, виразніший. Н-н-н! Відпливає вгору, вгору, ще вище, тихіше, врешті розплився цілковито в просторі.

Хлопці заснули.

1894 р.