хвилі почув, що чиясь рука хопила його розмахнену в повітрі руку, але заким ще вспів озирнутися, коли щось рвануло його ззаду так нагло і міцно, що він стратив рівновагу і з лускотом гепнув собою під стіл.
— Поволі Симон, — дався чути рівний голос Ежена, — поволі! Я тут господар, не ти! А вважай, щоби ти не впав, — додав він з насмішкою, коли Симон гепнувся аж під стіл.
Жан і Маня заплескали в долоні.
— Отто мені зух, наш Ежен! — щебетала вона, хоч, очевидно, їй не зовсім до смаку було те, що сталося. — Отто мені сила! Ну, я й не гадала ніколи! А, тепер тебе справді люблю. Ходи, най тебе поцілую, мій героїку маленький!
— Дай мені спокій, — сказав Ежен і віддалив рукою Маню, що лізла до нього цілуватися, а відтак, звертаючись до старого кольпортера, сказав ласкаво:
— Перепрашаю вас, дідусю, за свого нечемного гостя! Не прогнівайтесь! Він у нас запалько, а ще до того п'яний.
При тих словах Ежен присунув крісло і всилував старого, щоб сів та пропочив на часок. А Симон, палаючий зі стиду, ходив широкими кроками по кімнаті і сопів страшно, ні на кого не дивлячись, немов розлючений ведмідь. Але ані Ежен, ані старий кольпортер не звертали на нього ніякої уваги.
— Дякую вам, пане, дякую, — говорив старий, важко дишучи та кашляючи. — Та що, знаю я, що то значить молода кров! І я колись був молодий!.. Але за наших часів що було, те було, але того не було, щоб так ні з того, ні з цього причепитися до чоловіка і змішати
