nicht![1] Симон, коханий, повтори ще раз, що ти сказав: не хочеш, щоби твій характер порівнювано… ах, що за почуття своєї високої гідности, незап'ятнаної чесноти. Жаль тільки, Симон, що залізний локоть дерев'яному рівний. Що ж я тому винен, що в твоїм характері є багато схожого… ну, візьмім, не лиш з характером курви, але хоч би й з характером свині!
Замість відповіді Симон хопив пляшку від вина і щосили шпурнув нею Жанові в голову; було б прийшло до каліцтва, якби Жан, звинний та елястичний, мов білиця, не був у пору відхилився набік. Пляшка гримкнула о стіну і з брязкотом розпирслася на тисячу кавалків. Усі обскочили Симона, щоб гамувати його гнів, тільки Жан сидів спокійно і, всміхаючись, говорив далі:
— Дякую, любчику мій, за ствердження ділом того, що я щойно сказав. Ну, що, вже громовержець заспокоївся, легше йому? Чи, може, за першим громом підуть дальші? Ну, але на серйо, Ежен, представ собі адвоката, а оцей громовержець, то адвокат, котрий на перемагаючі докази прокуратора відповів би тим, що кинув би в прокуратора каламарем? Як ти гадаєш, наш Симон дійде коли до такого способу оборони?
— Дай спокій, Жан, — сказала Маня, — пощо ти своїми насмішками доводиш його до лютости? Видиш, що вогонь: ти на нього дуни, а він тобі в лице бухне.
Симон тим часом, виливши в так брутальний спосіб свою злість, почув нерозважність свого поступку, почув заразом якусь утому, якесь
- ↑ Найкращий жарт не знає про себе самого.
