Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/354

Цю сторінку схвалено

— Стійте, не перебивайте, — крикнув Ежен, — зараз буде й веселе. Кінець усе веселіший від початку! — І він затяг далі:

Чума дооколо; нам весело! Ми,
Гей, склянка до склянки: Здоров'я чуми!
Потопа довкола; тоне ввесь народ
В ненаїдів хлани на п'ятсот локот.

Як любо в гондолі по хвилях гулять,
Про тих, що на дні там, не думать, не знать!
Гей, склянка до склянки! Ах, люба, позволь:
Здоров'я потопи? Здоров'я гондоль!

Мертва мовчанка залягла над усім товариством після тої пісні. Всі, крім Жана, забули й про келішки з вином, що держали в руках. Жан спорожнив свій мовчки й кивнув Еженові, немов похваляв пісню. Аж нараз голосне хлипання перервало мовчку. Це плакала Таня. Всі ззирнулися на неї, мовчали, а далі бухнули голосним сміхом.

II

— Ігій на ваші лисі голови, — крикнув Симон. — Цей нам тут заспівав якоїсь холеричної, а тамта, ади, холерична, та в плач! Хай же вас не виджу з таким товариством!

— Ба, боженька загримить, а богородиця в плач, — сказала Маня, передразнюючи Таніне хлипання. — Ти, Симон, хіба не знаєш, що як межи двома такими голуб'ятами, як наш Ежен та й Таня, та вибухне нагло велика любов, то як одно пчихне, то друге собі ніс обтирає. Така вже безгранична симпатія серць.

— Вже то, правду кажучи, більшої симпатії… характерів я й не видав, як межи вами двома, — сказав ліниво Жан, позираючи то на Маню, то на Симона.