до свободи, що нараз ні відси, ні відти проблиснув серед веселого товариства.
— А ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити перед товариством, — сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх на своє широке, від вина почервоніле лице. — Ти знаєш, що такі замітки мене путають, а прецінь теперішня наша прогулька повинна бути приготованням до моєї будучої адвокатської практики.
— А ти на такий спосіб ні тепер, ні в будучій своїй адвокатській практиці дурниць не говори, — відрізав йому сміло Ежен.
— Е, дурниць, не дурниць, — відповів Симон, дужче червоніючи, — але ти би ліпше зробив, якби прикусив свій язик за кожним разом, заким випалиш таким своїм глиняним дотепом!
З бесіди готова була зчинитися сварка, особливо при брутальній, нетерп'ячій вдачі Симона, тож проче товариство, а особливо обидві жінки, взялися утишувати бурю.
— Симон, кицю, та бо ти, бачу, направду береш жарти нашого меценаса до серця! — приговорювала невеличка бльондинка, гладячи Симона по гладко виголенім підбородку. — Не дайся висміяти, любчику! Вважай, що ми тут зовсім не за тим, щоби дивитися на бійку когутів!
— Дай мені спокій, Маню! — відказав Симон, лагідніючи, — але ти знаєш мою погану натуру, — і не кінчаючи речення, він простяг руку поперек столу до Ежена.
— Друже, перепрашаю тебе за нечемність, не прогнівайся, дай руку!
— Ігі, ані в голові мені було гніватися! — відповів Ежен. — Я жартував, і твої слова брав
