Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/338

Цю сторінку схвалено

школи в Галичині до року 1868 служили германізаційній системі, так як тепер служать полонізації.“

До останнього речення цього уступу треба додати, що сільська школа в Ясениці Сільній у ту пору була трохи інакше організована, як школа в Нагуєвичах, в якій не подавано ані польської, ані німецької мови, а за те більше подавано церковно-слов'янської мови та церковного співу. Це знаю тому, що, скінчивши другий рік у ясеницькій школі, я потім ще кілька тижнів ходив до школи в Нагуєвичах і мав нагоду відчути її відміну організацію.

„Не радісно споминає Іван Франко про ті перші роки своєї науки, але ще тяжчі спомини лишилися в нього про дрогобицьку нормальну школу оо. Василіян, до якої він учащав протягом дальших 4 літ. Гімназіяльні роки також не були ясною плямою на темнім тлі тодішньої невеселої шкільної дійсности. А наскільки ненормальною і дикою була тодішня галицька школа, бачимо ясно із Франкових оповідань із його шкільних літ. Майже всі ті оповідання мають автобіографічний характер. Дике знущання над особами дітей, ненастанне биття лінійками та різками, повне неуцтво в науці та безсовісне хабарництво панів педагогів, ось сумна шкільна дійсність. Досить тільки прочитати оповідання „Оловець“, „Отець гуморист“ та „Schön schreiben“, щоби зрозуміти, якими страховищами віяло від тої дійсности.“

Можу тільки пожалкувати, що автор того уступу поквапився вивести з моїх оповідань, що мають попри автобіографічну основу, все таки переважно психологічне та літературне, а не історичне та автобіографічне значення. Коли б він був задав собі труду перед писанням свого нарису запитати мене про вражіння моїх шкільних літ, то був-би дізнався, що ті літа, поминаючи деякі неприємні епізоди, все таки були радісними літами моєї молодости, що між моїми вчителями з василіянської школи я з приємністю можу згадати імена молодого манаха Крушельницького, що вчив нас в другій класі, о. катехита Красицького, о. ігумена Барусевича і пізнішого ігумена о. Немиловича, талановитого проповідника, а також старенького вчителя т. зв. „штуби“, то є I кляси, Русина Чернигевича, одинокого світського вчителя, що дослужив у тій школі до своєї смерти,