тривогою; був як той стратенець[1], що зі смертельною тривогою та при тім і з нетерплячкою дожидає відчитання засуду.
І не помилився в своїх прочуваннях. Найближчої ночі Панталаха знов дав себе чути своїм звичайним способом, хоча за весь час Споришевої неприсутности ніхто нічого не чув у коридорі. В тім часі перестали вже ставити військову варту в коридорі, то й ключник був сам серед голих стін. Хвилю слухав страшного гарчання, мов окаменілий, але нараз смертельний переляк обхопив його, він кинувся до виходу і впав до військової стражниці з безпам'ятним криком:
— Панталаха! Панталаха!
В одній хвилі всі вояки посхапувались і обскочили ключника, що хитався на ногах і був блідий мов труп.
— Що трапилося? Що там таке? — допитували його гуртом, але Спориш не міг вимовити ані слова. Блудними очима водив довкола, заломлював руки і порушував устами, але голосу з них не міг видавити ніякого.
Військова сторожа рушила на коридор — у казнях панувала цілковита тиша. Ключник, якого два вояки вели попід руки, киванням голови показував на казню, з якої втік Панталаха; його дрож при наближенню до неї свідчила, що власне та казня була причиною його переляку. Взяли від нього ключі, відчинили казню,
- ↑ Стратенець — той, що його жде смерть (страта), смертник.
