Прокопом. Дурень нічого не знав про те, що це він дав злодієві того ринського, значить, можна буде вийти чистим із цеї поганої історії. Бідний ключник аж дебелів, скільки разів подумав, що якби не обачність Панталахи та не тумановатість Прокопа, то історія з тим ринським могла б була навести на нього велику біду, втрату служби, а може навіть і кримінал. З облегшеним серцем випитував отже Прокопа далі, що робив Панталаха вечером, що робив уночі, як утікав. Та швидко показалося, що Прокіп дуже мало знав про це все.
— Вечером нанашко Панталаха скакав на одній нозі, потім поліз під тапчан і знайшов там щось, потім лазив на вікно, потім майстрував щось, потім краяв мій хліб, але не їв, а потім я заснув і не чув уже нічого більше.
— Ну, а не мовив тобі Панталаха, — запитав Прокопа другий дозорець — який то святий Миколай дав йому те ключове зілля?
— Який святий Миколай? — повторив дивуючись Прокіп і витріщив очі. — Святий Миколай, той що в церкві на образі намальований.
— Ну, а відки він узявся тут?
— Цього не знаю. Прийшов.
— А коли ж то він дав це Панталасі?
— Як його вибили, тоді йому дав.
— А не мовив тобі Панталаха, як виглядав той святий Миколай?
— Не мовив нічого.
Ясне діло: від Прокопа годі було дізнатися щось більше. Почали дозорці реві-
