— Ну, так, то добре. А за що він дав тобі це?
— За що? За ні за що. За те, щоб я спав у ночі.
— Ага! А не казав тобі, щоб ти нікому нічого не говорив?
— Казав.
— А не казав тобі, відки він дістав цю забавку?
— Казав.
— А відки? — запитав цікаво ключник. Він тремтів при самій думці, що Панталаха міг сказати оцьому дурневі, що дістав того ринського від Спориша. — Ну, відки він дістав її?
— Від святого Миколая.
— Що? Від святого Миколая?
— Ну, так, — мовив осмілений Прокіп. — Святий Миколай прийшов до нього і мовить: «Не плач, Панталахо! Били тебе пани за те, що ти втікав. Маєш ось тут ключове зілля, воно тобі всі замки відчинить, і ти знов утечеш». А Панталаха прийшов до казні дуже веселий. Насамперед хотів мене з'їсти, а потім розколов це на дві половинки і видобув відтам ключове зілля.
— Яке ж то було зілля?
— О, гарне! Таке синеньке, а тоненьке, а довге-довге. Тут у тім лежало скручене. А потім Панталаха мовить до мене: «Дам тобі це, але щоб ти вночі спав; нехай тут і громи б'ють, не смієш пробудитися. І щоб ти не знати що чув, то не смієш чути ані бачити нічогісінько».
Спориш відітхнув свобідніше. Очевидне діло, Панталаха не зрадив його перед
