даху. Рівночасно стратив рівновагу й Панталаха, і оба суперники з одним проразливим окриком злетіли з даху і гримнули на подвір'я. Панталаха впав лицем до помосту і розтріскавши собі голову відразу став небіжчиком. Натомість вояк, упавши боком на його тіло, крім вивихнення лівої руки та значного перестраху не поніс ніякого ушкодження.
— Во Ім'я Отця і Сина і Святого Духа — булькотів він, устаючи та стогнучи, — а то злодюга!
Хоч і як не до сміху було воякам уставленим рядом на подвір'ю, свідкам тої сцени на високім дасі та в повітрі, то все таки деякі нехотя зареготалися з нервового передражнення, почувши ті слова свойого товариша, майже чудом урятованого від смерти. А коли переконалися, що йому майже зовсім нічого не сталося, запанувала в їх крузі велика радість, а капрал обіцяв урятованому неминучу похвалу за такий смілий учинок. На трупа Панталахи ніхто не звертав уваги. Що значив якийсь там злодюга? І так їх забагато на світі. Туди йому й дорога! Лиш урятований вояк, не можучи ще отямитися зо страху, прискочив до скривавленого трупа і копаючи його раз-по-раз люто чобітьми в бік, у груди, то в плечі кричав за кожним разом:
— А ти, злодюго! А ти, розбійнику! На маєш, маєш, маєш! Щоб знав як утікати другий раз!
Тим часом увесь кримінал був заалярмований звісткою про втеку Панталахи і про страшний випадок на дасі. Довкола
