збіг на сам краєчок, щоби побачити, де прибита труба, що веде вниз від ринви. Знайшовши її, він у тім місці приляг плазом на дасі лицем униз і зміряв очима, як далеко йшла та труба від муру, що в тім місці опоясував тюремне подвір'я та замикав його від вільного світу. Прокляття! Ринва була віддалена від муру майже на два сажні! Але Панталаха знав, що трохи понижче вікон першого поверху здовж усього будинку йшов широкий ґзимс. Тим ґзимсом можна буде від ринви перейти на мур, а з муру вже якось видобутися на вулицю. Щоб не мусіти скакати з нього, Панталаха захопив із казні два простирала, на яких можна буде вигідно спуститися вниз із високого муру. І не вагаючися довго, не тратячи ані хвилі часу, Панталаха перехрестився і обернувшися лицем до даху, вихилив ноги над роззявленою двоповерховою безоднею і почав помалу, обережно зсуватися в неї, зависаючи цілим тілом у повітрі. Ані тіни непевности не було в жаднім його русі, ані разу він не затремтів; здавалося, що це лунатик, який ані крихти не почуває величезної небезпеки свойого положення.
Та нараз він зупинивсь, опертий ліктями о ринву, а обома руками мов кліщами держачись вузеньких берегів цинкової бляхи там, де один її аркуш був злучений з другим. Нижня часть його тіла свобідно висіла вже в повітрі. Що це таке було? Чи йому причулося, чи він і справді почув ось-ось під собою, на горищі стук численних кроків і помішані,
