Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/279

V.

Ключник міркував зовсім вірно. Панталаха, порозрізувавши штаби, що оперізували піч, у найбільшій тихості здійняв верхню половину печі та поклав її на помості, потім уліз до печі, з печі до комина, а комином без особливої натуги видряпався на самий верх. Та тут наскочив на несподівану перешкоду. Комин був прикритий з верху мурованим дашком, опертим на чотирьох, сторчаком поставлених, цеглах. Щоб вилізти на дах, треба було доконче вийняти одну таку цеглу. Панталаха зробив це як найобережніше, пильнуючи, щоб ані шматочок тинку не впав комином у низ. Здавалося, що дашок може якийсь час стояти й на трьох цеглах. Узисканим отвором Панталаха виліз із комина, та це була штука дуже не легка. Вхопившись обома руками за ріг комина, він помаленьку витягав ноги з середини. Вже був майже готов, коли втім зненацька зачепив п'ятою об одну з трьох цегол, що ще підпирали дашок. Порушена цегла випала і коминовий дашок із глухим лускотом упав униз до середини комина. Це був той пекельний гуркіт, що так переполошив ключника. Та він збудив у казні й Прокопа. Цей схопився відразу на рівні ноги, безтямно кинувся на середину казні і спотикнувшись на поставлений там залізний верхняк печі, перевернув його й сам упав на нього, а при тім ухопившись руками Панталашиного тапчана, зіпхнув із нього поскладані там шматки залізної штаби,