Ще один крок зробив з найбільшою обережністю — а це що? Гарчання затихло. Тихо як тінь посунувся ключник здовж коридора від казні до казні, від дверей до дверей, що кілька кроків поставкуючи, надслухуючи, запираючи в собі дух — тихо і мертво, не чути ані найменшого руху, крім рівномірного віддиху сонних арештантів.
Ніби безтілесний дух, з виразом найбільшого напруження на лиці перейшов ключник увесь коридор від кінця до кінця — ніде нічого не чути, всюди сон, усюди супокій.
— Га, то хіба якась нечиста сила кпить собі з мене! — пробуркотів ключник. — Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа, амінь! Згинь, пропадь, проклятий душе!
— Грр, грр, грр! — залунало нараз із глибини коридора, так досадно та виразно, що ключник мало що не впав на місці зомлілий із переполоху. Зблід увесь як труп, але коли по хвилині отямився і звернувся в той бік, гарчання вже затихло і найглибша тиша знов запанувала в темних челюстях коридора.
— В тім щось мусить бути! — промовив півголосом ключник і ще раз розпочав свій обхід від дверей до дверей, надслухуючи, ловлячи ухом та розрізнюючи кожний найменший шемріт. О розпуко! Знов не міг почути анічогісінько підозреного. Та проте не тратив надії, йшов чимраз дальше, а дійшовши до кінця коридору, вернув назад, зупинився біля одної з середніх келій і довго так стояв недвижний, напружений, чи не почується
