кненням дверей захоче зробити в казні ревізію, як це траплялося досить часто! Всміхнувся, побачивши на примурку під вікном пів боханця хліба, власність Прокопа. Блаженний той дурень, що не здужає за день з'їсти навіть боханка хліба! І він узяв хліб із примурка і почав уважно з усіх боків обзирати його.
— Це мій хліб! — несміло запищав Прокіп.
— Мовчи, осле! Аджеж не з'їм тобі хліба! — мовив гостро Панталаха, розкроїв хліб півперек через м'якушку, не краючи шкірки, віткнув у розкрій свою пилку, а потім стиснув хліб так, що, дивлячись здалека, ніхто не був би доглянув, що хліб був надкроєний таким робом.
— Бачиш, що я чиню? — запитав Панталаха Прокопа, що пожирав очима кожний його рух.
— Бачу, — шепнув той.
— А знаєш, що ти маєш робити?
— Не знаю.
— Скільки разів маю повторяти тобі це? — гаркнув притишено але сердито Панталаха. — Маєш мовчати, чуєш?
— Чую! Буду мовчати!
По кількох хвилях війшов ключник з лямпою в одній, а зв'язкою ключів у другій руці, оглянув довкола піч, тапчани, місце попід тапчанами, примурок під вікном, заглянув угору до вікна, на стелю, ще раз окинув очима поміст і побажавши арештантам доброї ночі, почав коло дверей бряжчати ключами та скрегінцати замками й колодками, замикаючи їх на два спусти. А Панталаха по його відході
