Казня, в якій сидів Прокіп, недаром звалася «пеклом». Була вона найгірша, найтісніша та найневигідніша в цілім закладі. Положена в сутерені[1], в темнім куті величезної будівлі якраз обік тюремної кухні, вона в літі була душна, як правдиве пекло, а в зимі одна стіна звичайно була гаряча, а дві інші мокрі. Освітлювало її лиш одне мале віконце, що виходило на північ, а затінене було з заходу муром офіцини[2], так що від часу збудовання цеї офіцини сонячний промінь ніколи не заглядав до цеї нори. Давніше ця казня служила за склад кухонної посуди, але коли побільшено «штанд»[3] арештантів у закладі, випорожнено й цю цюпку і впаковано в неї Прокопа на постійне замешкання, «поки бестія не здохне». Правда, досі ця надія не справджувалася; Прокіп жив і був здоровісінький, хоча, здавалось, ані не ріс тілом, ані не робився розумнішим. Окрім Прокопа давано сюди звичайно на короткий час такого арештанта, що вже за кілька місяців мав виходити на волю, в разі коли в його давній казні заняв його місце якийсь новий «цувакс«[4] з високим декретом[5]; таке переселення дозорці називали гумористично: «дати на відхіднім покуштувати пекла». Та тепер дано сюди Панталаху з тої причини, що ця казня лежала в самім осередку тюрми і подавала най-
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/259
Цю сторінку схвалено
