— Ну, це вже було би негарно, — мовив Спориш з відтінком гордости. — А при тім, сказавши правду, я також скористав на тім, бо ті пани вчора зафундували мені за це аж дві гальби пива, ще й закуску. А кривдити тебе в такий тяжкий день, ні, це було би зовсім не по-людськи.
— Біг заплать вам, Біг заплать! — дякував Панталаха, що одержавши того ринського нараз немов зовсім перемінився, ожив, як коли би сам над собою не міг запанувати. Не вважаючи на ціле своє співчуття, Спориш, бачучи цю зміну з такої мізерної причини, не міг обігнатися від думок зовсім непідхлібних для Панталахи.
— От, зараз видно злодійську жилку! — думав чесний ключник. — Скоро лише цей нещасливий гріш доторкнеться до його руки, зараз немов би чорт вступив у нього. Ну, тут даремні всякі упімнення. Кривого вже не напростує ніщо, хіба рискаль та лопата. А шкода чоловіка!
Панталаха тим часом не то йшов, не то біг коридором о цілі два кроки перед ключником, очевидно сквапно йому було до своєї казні.
— А що, може принести тобі якого їдження за ті гроші? — запитав Спориш, відмикаючи колодку при дверях казні.
— Е, ні, — мовив Панталаха, — треба лишити на пізніше, на казенку.
— І то рація — мовив ключник, впускаючи його до казні та замикаючи за ним двері.
