Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/255

Цю сторінку схвалено

як Бог зна якого Картуша[1]. Прочитали і почали говорити про тебе, яка то шкода такого чоловіка. Ну, втрутив і я своє слово, почав оповідати, що знаю тебе, як ти поводишся у в'язниці і там далі. Слово по слову, дійшло до того, що завтра — ніби то сьогодні — маєш дістати буки. Глипнули вони по собі, далі один виймає срібного ринського і мовить до мене: «Прошу вас, пане, будьте такі добрі і дайте йому оцього ринського[2] на пам'ятку від мене». Хвилю я вагувався, а далі думаю собі: «Що ж, добра душа якась цей панисько, нехай і так буде». Він тим часом завинув того ринського в папірець і дав мені його для тебе. На, маєш той подарунок.

Були власне у вході тюремного коридору. Ключник добув із кишені паперовий звиточок і розвинувши його, подав Панталасі велику срібну монету.

— Паперу тобі не дам, — мовив усміхаючися Спориш, — бо паперу в'язням не вільно мати.

— Най йому Бог дасть здоров'я, тому пану, за такий подарунок, — мовив радісно Панталаха, хапаючи з незвичайною захланністю срібну, трохи забруднену монету і ховаючи її за пазуху. — І вам дай Боже здоров'я пане ключнику, що ви були такі ласкаві і віддали мені цей подарунок. Інший певно був би сховав цього ринського собі, а про бідного арештанта був би й не подумав.

 
  1. Картуш — напівлегендарний розбійник.
  2. Ринський — карбованець.