Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/249

властям, а головно — від часу до часу нападав на нього ґедз, і тоді ніщо не могло зупинити його перед раз-у-раз поновлюваними пробами втеки. Сидить, сидить спокійно три, чотири роки, і нараз якийсь біс приступить до нього, ні про що не думає, як тільки про втеку. Чи просити його, чи напоминати, чи карати, чи замикати до казенки^[1] — ніщо не помагає. Раз утік із польової роботи, до якої доохресні державці^[2] наймають літом арештантів, — і відтоді вже не пускали його на роботу. Та незабаром утік другий раз, вмішавшися непізнаний між тих, що йшли на роботу. Кілька разів пробував перелізти через мур, що з одного боку замикав тюремне подвір'я, раз спустився по вогневім мурі з даху на вулицю, а останнім разом до спілки з якимсь Замєховським, політичним в'язнем і властителем дібр, утік перебраний за поліціянта просто брамою. Зловлено його по двох місяцях аж на румунській границі, а Замєховський пропав, як камінь у воду. З признань Панталахи виходило, що Замєховський давно вже за границею, десь у Франції або Швайцарії. Цього вже було забагато для прокураторії і крім звичайних дисциплінних кар Панталасі присуджено тепер дати в присутності всіх в'язнів 50 кіїв, які він власне одержав. Пригадуючи всі ті клопоти, які причиню-

1. Казенкою в львівських тюрмах називають окрему камеру, куди сажають за кару злочинців, що провинуватяться проти домашньої дисципліни в тюрмі. (Ів. Фр.).
2. Державець — поміщик.