Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/236

прочитаю, навідайтесь лишень! — Вийшов від нього веселий, немов і ніде нічого, — здибався з кількома товаришами, літератами, затягли до якоїсь трактієрні, цей те замовляє, другий це, їмо, п'ємо, а коли прийшло платити, показалося, що в жодного грошей нема. Прийщлось мені заплатити за всіх, а сума вийшла порядна. Я до грошей, котрі дістав від „старшого пана“ і, не числивши, вложив до кишені, а там, немов на сміх, усього кілька ринських, ледве вистачило заплатити рахунок. Ну, але принаймі ми посміялися з панської брудноти, коли я розказав своїм товаришам ту історію і показав, скільки мені заплатили за лекцію! Чорт побери, вони гадають, що я буду допоминатися, чи що? Не діждуть того. А про їх циганство я не згину, — завтра будуть гроші за новелю. Приходжу додому, ледве розібрався і сів, аж входить властивець хати з якимись двома шанталавцями і дуже солоденько просить о заплату за помешкання. Звиняюся, що аж завтра буде. — Дуже добре, а тим часом позвольте взяти під секвестер ваші меблі. — Про мене. Описали все. На другий день біжу до редактора, що обіцяв купити новелю. Аякже, прочитав з великою приємністю. Майстерська робота! Честь зробить нашій літературі! Жаль тільки, що він не може прийняти до свойого дневника, бо не годиться з тенденцією. Нападаєте на стани суспільности, а цього не треба. В кожнім стані можуть бути злі люди, можуть робитися надужиття, але цьому винні іменно одиниці, особи, а не стан. —