Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/227

Цю сторінку схвалено

мені! А ще нині! Я й сам не знаю, що це таке, що нинішній день так мене розворушив, що нині кожна дрібниця так глибоко мене вражає. Чому, приміром, ані сам доктор, ані ніхто інший не хоче мені сказати, відки і яким способом тут взявся і що це властиво за слабість була, що мене не тільки підкосила, але й пам'яти позбавила про те, як я в неї запав? І що я вже намучився над тим від часу мого виздоровлення, щоб пригадати собі все те — годі та й годі! А раз попавши на ті питання, я почуваю в собі якусь несамовиту жадобу — прояснити собі все те, дізнатися про все, і мені здається, що за тою заслоною забуття лежить щось таємниче, щось може гарне й обіцююче, а може страшне, але на всякий спосіб щось глибоко зв'язане з цілою моєю долею. Ні, я мушу все знати!

1 година.

Нагле ослаблення заставило мене перервати писання, але лежачи на постелі, я все думав над початком своєї недуги. Що недуга моя — нервова гарячка, це я дізнався від товаришів, що зо мною разом лежать. Вони також розказали мені, що я лежу давніше від них, а позаяк вони лежать один уже три, а другий чотири місяці, то я, значиться, мушу вже лежати страшенно довго. Чотири місяці! Яка бездна часу! Скільки то людей перемерло в тім часі! Якби мож сумувати людське терпіння, людські муки і людські радості, — то яка величезна сума вийшла би за ті чотири місяці! І коли тою сумою