Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/192

Цю сторінку схвалено
СИН ОСТАПА

Одного гарного весняного ранку входить до мене молодий, безвусий ще хлопчик, може 15-18 літ, у якімось спортовім, нешитім, а плетенім із синьої волічки убранню, що щільно облягає його молоде пахуче тіло, і в плащику, на взір сокольського, надітім лиш на один рукав, а другий висить на шовковім шнурі з кутасами, що оперізує шию і звисає на груди.

— Gunn Morn[1], — промовив він віденським акцентом, і взагалі, скажу, що дальша наша розмова велася німецькою мовою, при чім я мав нагоду любуватися оригінальними зворотами віденського діялекту з його oes замість sie і т. д.

Питаю його, як називається.

— Я ніяк не називаюся.

— А яке ж твоє ім'я?

— Син Остапа.

— А як тебе кличуть?

— Du або Schweinskerl[2].

Ну, подумав я, в гарній ти там кумпанії жив.

 
  1. Доброго ранку.
  2. Ти або свиня.