докладніше. Коли я коротко розповів йому свою пригоду, він буркнув сердито:
— „Іди, дурний гуцуле! Ти ж на тім не маєш ніякого гріха. Говори мені достотні гріхи, а не задержуй мене такими дурницями!“
Але це запевнення попа, що я в тім не маю ніякого гріха, не заспокоїло мене. Я почав собі розмірковувати, що, видно, вже то так Пан Біг дав, що я натрапив на такого попа, видно сам Пан Біг угнівався на мене й не навернув мене, сараку, на доброго сповідальника!
Отакі гадки не покидали мене і помалу дійшли до того, що я не міг ані спати вночі, ані не мав спокою вдень і суятився, як сновида. Я постановив собі по кількох місяцях піти ще раз до Сучави і там ще раз висповідатися свого гріха. Цим разом натрапив я на старого, добродушного ченця, що дуже терпеливо вислухав моє оповідання і, коли я скінчив, сказав мені:
— „Синоньку, в цьому випадку ти справді дещо трохи завинив, хоч і не так багато, як собі надумуєш. Молися Богу, а вже він дарує тобі твій гріх і віддасть тобі супокій“.
Я молився Богу, ах, як гаряче! І справді цим разом здавалося, що помогло. Щоправда, згадки про втопленика я не міг позбутися ніколи, а скільки разів перепливав коло Ясенова, то вся пригода ставала мені живо перед очима, і я не міг перемогти себе, щоб не вдивитися пильно у воду, немов шукаючи якогось сліду по загубленому. Але жасно вже мені не робилося, смуток минувся, і лише від часу
