А найгірше те, що Юра тепер буде Мошковим ворогом. Як він дивився на Мошка, виходячи з суду! Адже його погляд різав Мошка без ножа! Чому він не вернув із сином додому? Чи справді так йому сквапно було до Коломиї? А коли сквапно, то чому відіслав сина додому, чому не їхали оба до Коломиї. Юра неписьменний, а Василь письменний, був у війську, знає в Коломиї, де, що й куди, знає ліпше й суд і адвокатів. Ні, без нього Юра сам не вибрався до Коломиї! Не на те він лишився в Косові, а сина відіслав додому, щоб самому йти до Коломиї! Що жабівські бачили його за Косовом на пістинськім шляху — хто знає, може він навмисно вийшов туди і ждав, поки подибле кого знайомого, щоб у село пустити чутку, що він пішов до Коломиї? Юрові очі, запалені ненавистю і холодною, непохитною злобою, так і стояли в Мошковій уяві. Ой ні, це не Коломиєю, не процесом і не адвокатом пахне! Юра, видно, щось інше надумав! Юра не пішов до Коломиї! Він потайки, верхами та відлюдними стежками вернув до села. Юра не дарує йому — не так хати й ґрунту, як радше своєї ганьби, що був жидівським годованцем, а потім і своє стратив і годованства позбувся. Юра тепер Мошків ворог, буде чатувати на нього, певно надумав пімститися на нім — криваво, дико, без застанови й без милосердя, як лише гуцул уміє мститися.
Якимось диким вихром закрутилися в Мошковій голові думки, образи, висновки, поки не дійшли до того кінця,
