Жаб'я, та нещастя хотіло, що якраз проти Мошкового шинку колесо в його возі зламалося, і то так, що сільські майстрі не могли направити його до ночі. Пан ад'юнкт рад не рад лишився у Мошка на ніч, а візника вислав верхи до Жаб'я, щоб зараз дав знати лікареві, щоб цей завтра вранці приїхав сюди для переведення обдукції. З інструкції пана радника знав пан ад'юнкт, що заходить підозріння в отроєнню Пилипюка й підозріння паде на одного жида, але на котрого жида, цього пан радник у поспіху не сказав. І от пан ад'юнкт із чистим сумлінням заночував у Мошка, а привчений своєю практикою, вважав найвідповіднішим у розмові зі своїм господарем і з гуцулами зовсім не згадувати про те, що має поручення перевести обдукцію мертвого тіла. Правда, він завважив заклопотане лице Мошкове й навіть знаки безсумнівного остраху його й усеї його сім'ї при його вступленню в шинок, але удавав, що не бачить нічого й силкувався бути веселим, жартувати та дурачитися з жидами.
— Ну, Мошку, я до вас на ніч! — мовив він, скидаючи з себе запорошений дорожній плащ. — Маєте що на вечерю, бо я голоден.
— Ох, що пан сендзя[1] будуть вечеряти? У мене всього єсть.
— Я не хочу всього, Мошку. Мені лише пару пстружків[2] свіженьких по-жидівськи звари.
