гра вірна, чи фальшива, але це одно певно, усунути мене з цієї віковічної гри за людські душі ти не можеш. Ані сам від неї втекти не можеш.
Білий: Не моя воля.
Чорний: Та й сором був би вам, правда? Ну, але маючи те переконання, що я граю фальшиво, тобі лишається…
Білий: Лиш одне…
Чорний: Лиш одне? Я думав, що лише двоє.
Білий: Дивитися фальшивому грачеві на пальці й демаскувати його вольти.
Чорний: Або, га га га! Пробувати й собі іноді кинути невеличку вольту, щоб поправити щастя на свою користь. Що? Не добре я кажу? Адже клин клином вибивають.
Білий: Це не в моїй удачі.
Чорний: Кажи краще: не моя голова в тім.
Білий: І нема потреби. Бо неправда твоя, що сума життєвих сил і подій усе верне на твою користь. Неправда, що сумуючи ті явища життя, ти являєшся tertius gaudens. Ти вмієш сумувати лише часткові явища і підводити лише часткові суми, але сума сум, великий інтеграл безконечного диференційного рахунку життєвого невідомий тобі. Тим то твої радощі короткі, а твої побіди дуже куцоногі.
Чорний: А все таки в тебе болить душа, дивлячись на них.
Білий: Болить, бо й я слабий твір, бо й мій обрій обмежений, бо й мені велено боротися зі злом у його дрібних і найдрібніших об'явах, а кінцеву побіду чи кін-
